Володимир Хорішко: «Що і як робити задля розвитку країни – не є секретом. Великий секрет – чи є бажання».

 
13.07.2018

Володимир Хорішко

На аграрному форумі, що нещодавно пройшов у м. Дніпро, голова Зайцівської громади та співзасновник Холдингу "Агро-Союз" Володимир Хорішко у своєму докладі розповів про програму, головною метою якої є не просто розвиток аграрного сектору, а розвиток аграрного сектору для розвитку сільських територій та покращення умов життя людей на селі та в Україні в цілому. Наші журналісти навідалися до Зайцевого та поспілкувалися з Володимиром Дмитровичем, аби більш докладніше розібратися у програмі та її цілях.

- Володимире Дмитровичу, розкажіть, будь-ласка, коли і як виникла ідея створити цю програму? 

- Холдинг «Агро-Союз» почав займатися сільським господарством з 1996 року. І поступово, вникаючи в саму суть всього процесу, їздячи за кордон для вивчення передового досвіду, ми впіймали себе на тому, що постійно стримуємося, аби не говорити – «у нас і це не так, і це не так…». Бо якщо це сказати вголос, то виникне питання – а як «так»? Що для цього потрібно зробити? Часто люди дивляться на щось дуже фрагментарно, однобоко. Але цей погляд, одне локальне рішення, не є кращим варіантом для системи. Тож, коли ми самі задумалися – що буде, якщо нас спитають: «Як зробити, щоб все було як треба?», то почали організовувати групу людей, зацікавлених відповісти на головне питання – яким повинно бути сільське господарство. І відповісти на нього слід було саме системно! Це відбулося приблизно в 2005-2006 роках. На той момент ми вже проводили багато міжнародних конференцій із залученням спікерів з різних куточків світу по сільському господарству (по рослинництву, по молочному скотарству, свинарству, агарному менеджменту і т.ін.). Ми були знайомі з багатьма науковцями, освітянами та виробниками сільського господарства, з чиновниками в аграрній галузі. Тоді й було започатковане проведення круглих столів-дискусій, на яких ми почали намагатися дати відповіді на всі наші питання.  

программа- Це були постійні групи? 

- Ні, весь час хтось відходив, хтось приходив. Та, мабуть, одним із постійних членів була робоча група «Агро-Союзу». Працювали ми так 5-6 років. І всього участь в обговореннях взяли десь 300 осіб. Кожне зібрання відвідувало близько 30-40 чоловік, проходило воно десь раз на 2-3 місяці. Вся наша робота в групі систематизувалася, друкувалася та розсилалася, як певне підведення підсумків після кожного зібрання. Поступово, ми прийшли до визначення загального алгоритму в цій роботі. Ми зрозуміли, що спочатку слід прийти до однієї спільної думки – треба спочатку прийти до більш-менш узагальненої оцінки про стан «як є», потім – «що саме ми хочемо», - щоб потім вже визначити – «що і як треба для цього робити». І наш фінальний документ став відображенням того, як нині все є, що ми хочемо та як все це зробити.  

- Цей документ і став тим великим проектом, мова про який йшла на аграрному форумі? 

программа- Спочатку ми взагалі не думали, що це обов’язково повинен бути якийсь документ. Ми гадали – що просто буде якась певна програма. Та поступово працюючи на всім цим, особливо тоді, коли перейшли на другий етап – «як хочемо», - ми почали розуміти, що зачасту «як хочемо» було зворотним боком того «як є». Наприклад – великі податки – що робити – зменшити їх. Але так було не з усіма питаннями. Ми почали розуміти, що й сільське господарство, й люба галузь – це система, як і вся економіка – це система. І стало ясно, що зміна тільки в агарній галузі, на яку може вплинути лише агарний міністр – буде недостатньою. Багато речей залишається поза увагою, наприклад, того ж міністра, бо його повноважень не вистачить для певних змін. Ми несподівано для себе прийшли до того, що зміни потрібні не тільки в аграрній галузі, не тільки в сільському господарстві, а й в інших політиках: не тільки в аграрній, а й в митній, податковій, економічній, соціальній… Потрібні зміни всієї економіки та взагалі устрою Держави. І спочатку наша робота називалася: «Державна програма реформ та розвитку сільського господарства України». Та коли ми почали її тестувати, подаючи величезний талмуд чиновникам в Міністерстві агарної політики, то нам говорили – ви розкажіть що треба робити, що конкретно потрібно та як все можна перетворити в життя. Тоді ми програму розділили на дві частини – «Книга намірів, декларацій, напрямків, векторів та обґрунтувань» та «Книга механізмів та інструментів реалізації». І коли ми були вже десь на ¾ цього шляху, зрозуміли, що для незворотних змін в аграрній галузі потрібна ціла система, і наша програма стала «Комплексною програмою реформ та розвитку аграрного сектору і економіки, як фундамент розвитку сільських територій України». Я весь час вважав та вважаю, що Україна – це аграрна держава, і не один раз я сперечався з цього приводу з чиновниками та народними депутатами. Вони казали, що називаючи Україну аграрною – я її принижую. Але я вважаю, що цим треба пишатися! Нас у світі чекають саме з аграрною галуззю, а ні з якою іншою. 

- Бо з іншими ми конкурентні? 

программа
- Так. А в аграрній галузі – нас не пробити! І це не значить, що інші галузі не треба розвивати! Треба! Але сильна наша сторона – аграрна, і її слід лише посилювати! Наприклад, десь у 70-х роках проходили турніри по настільному тенісу, у якому змагалися дві школи, китайська та японська. І ці дві школи зробили різні ставки: японці визначали у свого спортсмена слабку сторону і розвивали її. А китайці – визначали сильну, та ще більше її посилювали. Підходи різні. Але через 5-7 років виграли ті, хто ставив на сильну сторону. Підсилюючи сильну сторону спортсмен переміг тих, хто був у всьому середнім. Ось і нам треба розвивати сильну сторону! Не кидати інші, але найбільшу увагу приділяти саме аграрному сектору. 

- Що загалом містить у собі ця програма? 

- Вона містить в собі дуже багато всього. У схемах наглядно зображено, що кожна галузь не відповідає лише за себе, всі вони пов’язані. І розвивати та змінювати лише щось одне – просто не можна. І, головне, ця програма не просто розповідає про цей взаємозв’язок, про необхідність змін. Вона дає всі відповіді на питання, що колись схвилювало нас – як все це зробити. - Давайте візьмемо технічну галузь. Що, наприклад, можна там змінити і з чим вона пов’язана? - Загалом все пов’язано між собою. Так, коли машинобудівний завод хоче завезти супер станки, то йому не просто треба відразу за цю техніку розрахуватися, йому, в першу чергу, необхідно заплатити ПДВ. Інша справа – запустити все в роботу і дати заводу «канікули» на доход з цього інноваційного обладнання. А потім вже стягувати кошти. І саме в цій програмі мова йде про те, що і як робити по кожній галузі з прикладами. Є приклад розподілу бюджетних коштів, котрі виділяються в сторону аграрної галузі. Всі вони нині надходять під різними кодами для кожною підгалузі окремо. Це – розпорошеність, і, здавалося б, грошей багато, а толку майже ніякого. І ми показали приклад того, як буде все відбуватися при сконцентруванні. Якщо провести зміни і в адміністрації галузі, і в аграрній науці й освіті, то тоді можна, скоротивши кількість вузів, студентів та викладачів, але не забравши кошти, а навпаки – збільшивши відрахування, отримати в розрахунку на одного студента, на одного викладача, суттєві збільшення витрат. Тоді є надія, що і викладачі, і студенти будуть більш «якісними», а освіта та наука будуть набагато кращими. Тут є цілий розрахунок, з конкретними сумами, на яку галузь що необхідно направляти. Бо неможна всім давати однакові кошти. Так, птахівництво – найменший фінансовий цикл, сюди взагалі не потрібно виділяти кошти. Свинарство – довший, але не такий, як у молочному скотарстві, де найдовші фінанси. Та найбільш вагомі повернення грошей – у свинарства. Коли все це буде можна втілити в життя, то саме тоді мова піде про створення додаткових робочих місць, про те, щоб зерно не просто вивозилося з країни, а хоча б відбувалася перша переробка. Бо гроші від переробки залишалися тут, та саме вони й створювали б додаткові робочі місця. - Програма створена кілька років тому, чи не втратила вона на цей час свою актуальність? - Ні. В невеликій мірі її треба осучаснити. І все – вона готова до роботи. 

- Якщо перевести у цифри – скільки там пунктів «Як є» і скільки «Що необхідно зробити?» 

- «Як є» - 90. «Що необхідно зробити» - важко й перерахувати! Але все це систематизується, визначаються пріоритети – що і в якій послідовності треба робити. 

- Як ви вважаєте, що заважає Україні в її розвитку? 

- Знаєте, коли наша країна стала незалежною, то я спочатку думав, що зміни не очевидні через те, що країні не вистачає грошей. Але придивився, та бачу – гроші ж є, вивозяться гроші. Думаю далі – може, розумних людей немає? Та ні. Є вони, навіть з-за кордону найняти можна, з новітніми технологіями, що працюють. Виходить, і гроші є, і розумних людей до роботи можна залучити. Чого ж немає? Немає совісті. А цього не купиш. Немає совісті зосередитися, не красти, і робити в правильному напрямку правильні кроки у правильній послідовності. Ось цього не вистачає в країні. Не вистачає сили управлінської волі все це реалізувати. Що і як робити задля розвитку – не є великим секретом. Великий секрет – чи є бажання. Інструменти у світі є. Є так звані гроші «провокатори», котрими користується держави. Державі дають кредити під 1-2%. Тож чому не взяти кредити приблизно на цих умовах, 2-4%, під наповнення земельного банку, створити оператора, який не накладе своїх відсотків, а дасть змогу українцям взяти дешевий кредит, купити землю і працювати. Потрібні лише державні гарантії. Чому не запустити такий ринок? Повторюся – інструменти є, можливості є, треба силу управлінської волі мати, щоб все реалізувати. 

- Про вашу програму неодноразово було чутно від народних депутатів та чиновників. Чому вона досі не втілюється в життя? 

- Був період, коли ми цю програму, і в двох томах, і в одному, розіслали в адміністрацію Президента, і до Верховної Ради, в аграрний комітет, в Міністерство сільського господарства, Прем’єр-міністру. Та особливого відгуку не відбулося. Ми не чекали ніяких запрошень. Ми мали надію, що хоч по зразку там розроблять щось своє та втілять. Але, не відбулося. Ми тоді шуткували між собою, що назвемо її «Неприйнята Урядом комплексна програма реформ та розвитку» та розкидаємо по Хрещатику, щоб люди розуміли – програма є, та вона не приймається. Знаєте, якби нам сказали – у нас є краще, - то ніхто не був би проти. А коли у них не було ніякої, то це ж не діло… Це печально. Нажаль, і депутати, і чиновники, міряють програми і стратегії терміном свого перебування при владі. Їм потрібно, щоб все було зроблено за рік, і ось – вони перерізають стрічку та лунають фанфари. Ось про все це, про великий системний підхід і звучала мова на тому аграрному форумі. 

- Скажіть, а ось скільки часу потрібно на реалізацію програми і на отримання хоч перших результатів? 

- Різні галузі мають різні терміни, в програмі про все це сказано. Там є план першочергових дій, і кожна з них у різний час матиме свій ефект. Треба лише дочекатися. Але потім можна буде не просто отримати результат, а отримувати його постійно! На мій погляд, глобальний ефект може настати десь поміж 10-13 роками з дня втілення програми в життя. Це я кажу саме про глобальний ефект, системний і безповоротний. А покращення вже будуть і в перший, і в другий роки. Зараз ми в черговий раз будемо направляти програму до владних органів. І ми не втрачаємо надію, що врешті-решт нас почують.